Українське кіно

Чорна долина

Lybart — Mon, 07 May 2012 08:46:56 GMT

Фільм знятий за романом Юрія Мушкетика «Ясса».
Дія картини відбувається в XVII столітті, коли Україна під проводом легендарного Івана Сірка захищається від татарських набігів.

Кайдашева сім'я

Lybart — Sat, 28 Apr 2012 20:16:20 GMT

Головна думка повісті — це показ буденних ситуацій, у яких відбувається змізеріння людської душі, зумовлене постійною залежністю людини від матеріальних нестатків. Духовна роз'єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного.

Тигролови

Lybart — Sat, 28 Apr 2012 20:14:41 GMT

За однойменним романом Івана Багряного "Тигролови". Продовження оповіді про долю героя серіалу ''Сад Гетсиманський'', який тікає з потягу, котрим його мали доправити до сибірського концтабору. Він потрапляє в українське поселення, де його переховують. Там і зустрічає своє кохання.

"Той хто пройшов крізь вогонь"

Lybart — Wed, 14 Mar 2012 21:45:54 GMT

Довго очікувана прем'єра українського кіна знятого на реальних подіях! Всім радимо!

Іван Царевич і Сірий Вовк

Lybart — Sun, 12 Feb 2012 15:26:29 GMT

Кіно Штольня

Lybart — Thu, 09 Feb 2012 21:12:11 GMT

Національна спілка композиторів України

Lybart — Tue, 17 Jan 2012 11:02:55 GMT

Як завжди в кіно велике значення має ніщо інше як Музика. Саме це інколи підфарбовує, чи то щє більше загостює увагу на якому моментові, якому кадрові. Для українського кіно чимало значить і Національна спілка композиторів України, яка на сучасному етапі чимало співпрацює з данною галузю.

На даний час у лавах Спілки перебуває 454 члени ( 286 композиторів та 168 музикознавців).
Творчість багатьох з них – справжнє національне надбання, інтелектуальна та духовна скарбниця українського народу.

Про значний внесок членів Спілки композиторів у розвиток національної культури свідчить той факт, що серед членів Спілки – 22 народних артиста України, 66 заслужених діяча мистецтв України, 15 лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, 5 академіків та 6 членів-кореспондентів Академії мистецтв України, 36 докторів наук, 63 професора, 25 лауреатів Премії ім.М.В.Лисенка, 13 лауреатів Премії ім. Б.М.Лятошинського, 21 лауреат Премії ім. Л.М.Ревуцького, 10 лауреатів Премії ім.В.С.Косенка тощо.

За особливі досягнення 15 митців нагороджені Відзнакою Президента України Орденом "За заслуги” ІІІ ступ., 4 – орденом Ярослава Мудрого, 2 – орденом Княгині Ольги.

Найвищим керівним органом Національної Спілки композиторів України є з’їзд, який скликається один раз на п’ять років.
Між з'їздами діяльністю Спілки керує Правління на чолі з Головою правління.

Підстави вступу громадян України до НСКУ визначені Статутом Спілки.
Відповідно до нього членами НСКУ можуть бути композитори і музикознавці - професіонали зі спеціальною вищою освітою, творча діяльність яких, маючи самостійну художню та наукову цінність, сприяє розвитку національної музичної культури України.

Контакти:
вул. Пушкінська, 32
01004, м.Київ
Тел. +38 (044) 235-13-37

ucomposeru@ukr.net

Кіностудія Довженка сьогодні

Lybart — Fri, 13 Jan 2012 20:42:33 GMT

Кіностудія ім. Олександра Довженко сьогодні - це державне підприємство з технічно оснащеною виробничою базою, власною інфраструктурою і ресурсами.
Пріоритетними видами діяльності кіностудії є:
виробництво художніх фільмів за державним замовленням (у тому числі co-productiоn),
Так, у 2006 році, кіностудія ім. О.Довженка спільно з російською студією "Мастер", зняла повнометражний художній фільм "Корольов", присвячений 100- річчю від дня народження геніального вченого ХХ- го століття, Сергія Павловича Корольова а також, надання послуг в сфері кіно-телевиробництва.
В шести павільйонах кіностудії (один серед яких – новий хромокейний рір-павільйон) завжди кипить робота.
Тут знімаються фільми, музичні кліпи, рекламні ролики, інформаційно-аналітичні ток-шоу, популярні телешоу і телепроекти: «Свобода» Савіка Шустера, «Ключовий момент», «Шанс», «Танці з зірками – 1, 2, 3”, «Телезірка – Суперзірка» тощо.
Павільйони, гримерні кімнати, знімальна техніка, архіви унікальних інформаційних матеріалів, акторська картотека, костюми, ігрова автотехніка (в тому числі ретро-автомобілі), воєнна техніка, ігрова зброя, реквізит, грим та пастиж – все це кіностудія ім. О.Довженка.

Інформація взята з офіціфного сайту кіностудії ім. О.Довженка

Французький прожектор("Історія українського кінематографа" Любомира Госейка)

Lybart — Wed, 11 Jan 2012 23:25:55 GMT

Костянтин Коверзнєв, fraza.com.ua
Вперше в Україні видано "Історію українського кінематографа”. Створив її француз українського походження Любомир Госейко, подібних досліджень од вітчизняних дослідників ми поки що не дочекалися.
Як писав був у своєму відгуку на цю книжку Вадим Скуратівський: "Любомир Госейко на нібито добре знайому нам українську кінофактичність спрямував французький когнітивний прожектор”.
Чому прожектор французький? Бо французи дуже люблять кіно, вони ж його й перші вигадали, – створили перший кіноапарат, перший кінотеатр, зафільмували першу кінострічку... Хіба ні? Тому вони фінансують і заохочують кінодослідження на власних теренах, а ось нещодавно простягнули руку допомоги й нам, бідолашним: допомогли видати переклад українською монографії пана Госейка.
Нехай ці рядки не видаються занадто саркастичними, просто, на моє глибоке переконання, один аспект, закладений ув "Історії українського кінематографа” Любомира Госейка може залишитися поза увагою читацької аудиторії, тому спеціально хочу загострити на ньому цю увагу цеї аудиторії.
Отже, влітку 1893 року головний механік Новоросійського університету в Одесі Йосип Тимченко береться за розроблення й виготовлення пристрою "для аналізу стробоскопічних явищ”. Вже восени Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарат для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки – зафільмував вершників і метальників списів. 7 листопада в готелі "Франція” (як символічно!!!) на розі Дерибасівської та Колодяжного провулку щодня від 11 години ранку до 11 години вечора були демонстровані ці дві стрічки винахідника Тимченка. Тривали покази до 20 грудня 1893 року. Тобто – майже півтора місяця. Згодом 9 січня 1894 року на 6-му засіданні секції фізики ІХ з’їзду російських натуралістів та лікарів у Москві було демонстровано винахід Йосипа Тимченка. Таким чином було зроблене офіційне визнання факту винаходу. (При цьому нагадаємо, що винахід братів Люм’єрів було оприлюднено пізніше – 28 грудня 1895 року). Нині ж, якщо вірити українській кінопресі, знімальний апарат українського винахідника зберігається у фондах московського Політехнічного музею, звідки його не поспішають витягати на загальний огляд.
Про це все згадує у розділі "Початки кінематографа в Україні” і Любомир Госейко. Але як згадує?! Він пише, що Тимченко створив прототип кінетоскопу, такий собі "стрибковий черв’ячний механізм-завитушку”, і він "більше схожий на люм’єрівський пристрій, ніж на едісонівський кінетоскоп”. Він пише і про декілька приватних показів (покази, як уже зазначалося, проводилися реґулярно протягом досить тривалого часу), і про те, що апарат нікого не зацікавив і про нього просто забули.
Як бачимо, про одні й ті самі факти можна написати по-різному. Можна написати так, щоб ніхто не мав сумніву, що французи винайшли справжній кінематографічний апарат, а не якусь там "завитушку”, і здійснили першими фільмування й першими продемонстрували першу кінострічку на "блакитному” екрані.
Одначе, часова відстань між винайденням "завитушки” Тимченка і "завитушки” братів Люм’єрів дуже маленька. Очевидно, Тимченко більше думав про свій винахід у контексті науковому, а Люм’єри – в контексті комерційному. Тому все так і обернулося... Але все ж таки саме Тимченко першим зафільмував дві, кажучи по-сучасному, короткометрівки й продемонстрував їх публіці. Цей факт має бути належно поцінований і інтерпретований. Схоже, належить це зробити вже саме наступнику Любомира Госейка. Втім, логічно виникає запитання, чи профінансує колись українська держава (байдуже в якій формі – чи в особі Мінкультуризму, чи в особі якогось фонду або програми) написання "Історії французького кінематографа” з тим, щоб перекласти її французькою й видрукувати у Франції, а в цій книжці скласти пошанівок Йосипу Тимченку, згадавши про "завитушку” Люм’єрів. Е-е, браття, культурна політика – це культурна політика. Або ж – політика в культурі?
Загалом же, опріч уже згаданого моменту, дослідження Любомира Госейка мені досить симпатичне. Відчувається, що дослідник багато чого переглянув із компендіуму назв фільмів, згаданих на "жовтих” (папір книжки трохи жовтуватий) сторінках.
Оскільки автор цих рядків сам починав літературне редаґування цієї праці, але потім основну роботу над текстом продовжував Юрій Бедрик, у мене є, переконаний, дуже близьке до достеменного уявлення про ту велику роль, яку виконав саме літредактор під час доведення перекладу до прийнятного вигляду. Юрко поставився до своєї праці дуже прискіпливо та відповідально й прибрав із українського варіанту госейкової "Історії” майже всі нісенітниці. Втім, постійно знаходимо релікти у вигляді особливо побудованих (як правило, складних) фраз, які "нагромаджують” смисл і прагнуть до певного узагальнення ідеї кінокартини. Дуже часто це призводить до того, що сенс вивітрюється. Як от у цьому прикладі: "Сьомий маршрут” має ориґінальний сюжет і присвячений пошукам пам’яти”. І все – не більше, не менше.
Навіть не хочеться уявляти, що автор не бачив певної суми картин, про які пише... Але уявімо, що якийсь студент розгорне "Історію” і почне уважно читати: "Перебуваючи в Одесі, грузин Іван Перестіані ставить драму та комедію про сучасність, – "Лавину”, дія якої розгортається на заваленій снігом метеостанції, де переховується білоґвардійський офіцер, і "Поговір”, який викриває міщанську мораль. Ці фільми позначені певними недоліками (виділення. – Авт.). Те саме можна сказати про комедію "Три кімнати з кухнею” ще одного прибульця з Росії, але киянина за народженням, Миколи Шпиковського, – вона стосується міщанства років непу, – за сценарієм Соломона Лазуріна, котрого надихнули деякі з мотивів сценарію Владіміра Маяковського "Як поживаєте?” Про які певні недоліки тут ідеться? Що дає читачу подібна "пуста” інформація й подібні "висновки”, якими досить рясно нашпигована ця книжка?
Втім, погрішу супроти істини, коли не додам світла до темних тонів. У розвідці Любомира Госейка є дуже багато фактів і насправді корисної інформації, приваблюють його незаанґажованість у висвітленні подій і нерідко нестандарті висновки. За відсутності на книжковому ринку праць у царині українського кіно книжка "Історія українського кінематографа” користуватиметься заслуженим попитом.
Як справедливо написав у своїй передмові відповідальний редактор книжки Володимир Войтенко, "залишається сподіватися, що не тільки створена французькою, а й перекладена тепер українською унікальна історична розвідка Любомира Госейка по-своєму спонукатиме вже нинішніх вітчизняних дослідників – якщо не до фахових подвигів, то принаймні до правдивої роботи, вінцем якої стане достойно написана й видана "материкова” "Історія українського кінематографа”. Ось так.